Добра музика доброго ХХХ «Київ Музик Фесту»—Музика

У Колонному залі імені Миколи Лисенка Національної філармонії України відзвучав концерт-закриття ювілейного фестивалю

Промовисто й багатообіцяно завершилася найочікуваніша добірка подій київської мистецької осені. Однак осені тільки за природним світовим порядком, зовсім не за станом душі. «За старим іде нове» – ще сто років тому на такі рядки писав свого «Льодолома» Микола Леонтович, – так рік за роком і «Київ Музик Фест» незмінно звучить на найкращих сценах столиці. У концерті-закритті 5 жовтня сплелися воєдино (ні, не з журбою радість, як могло статися згідно з віршами Олександра Олеся, які виспівувалися упродовж фестивального тижня) ...відновлена віра в минуле, подорожі у незвідане, тенденції шаленого гребеня часу та полум’яний вогонь добра, що робить нас усіх до нього причетними.

Національний заслужений академічний симфонічний оркестр України під орудою Ніколя Фаріна – швейцарського диригента, котрий не вперше стає резидентом «Київ Музик Фесту» та завжди щиро, професійно відгукується на такого високого рівня концерти, разом із солістками, Академічною хоровою капелою Українського радіо і комп’ютерами виконали твори широкого часового діапазону – XVIII–ХХІ століть.

«Вогонь запалюється тільки від вогню», – так Василь Петрушевський характеризував творчість Артемія Веделя. Його духовний концерт «Тебе, Бога, хвалимо», що привернув увагу української композиторки, майстрині хорового жанру Лесі Дичко, засяяв новими барвами з солістами, мішаним хором і симфонічним оркестром, вперше лунав 2018 року на відкритті фестивалю «Київські музичні прем’єри». Творчий спадок генія, чий рукопис, віднайдений через роки небуття та вміло укладений у свою звичну сферу існування, на наших очах святкує світле воскресіння. Диригенту з оркестром вдалося віднайти незвичайний баланс, завдяки якому відчувалась безперечна належність до витонченого класичного стилю. Звукова товща великого виконавського складу не перемагала нагромадженням духово-голосних звуків, а захоплювала тонкістю виспіваних фраз (на диво, як часто в Україні саме цього бракує). Деякою свіжістю повіяло від завершення твору – раптовий кульмінаційний підйом, як апофеоз хвали Всевишньому, означив возз’єднання воістину небесної музики з її адресатом.
Перший відділ був цілковито присвячений 80-річчю Лесі Дичко. І наступним етапом привітання були три мініатюри для сопрано та струнного оркестру «Настрої».

Особливим є звернення до поезії Лесі Українки, її інтимні образи «На човні» та «Нічка тиха і темна була». Приглушеними фарбами, схожими на імпресіоністичні, вирізнялася вокальна лінія Валентини Матюшенко. Серединний твір циклу – «Яблунька» на вірші Миколи Палажченка виглядав контрастно та народно-жанрово. Тож безмежно теплі оплески підтвердили відчуття філігранної щирості намальованих мініатюр.

Хорова опера «Золотослов» уже втілювалася у нетеатральному форматі. На її основі у 2003-му Леся Дичко написала три парафрази для двох фортепіано. Аж ось – на Днях української музики в Азербайджані 2015 року, і тепер на «Київ Музик Фесті» переможною ходою крокує її Диптих на теми опери для симфонічного оркестру. Чотири «розділи» опери виявляються розчиненими, сплавленими в одне інструментальне плетиво, де вчувається і «Створення світу», і «Гри забави», і «Плач», і «Весільні обряди». Усі теми, що не цитують народних, а утворюють синкретичне тло вічно доброго й таємничо незвіданого, – прозоро-мереживні у першій частині та могутньо слов’янські у другій, укотре возвеличили талант мисткині.

Другий відділ концерту відкрила поема для оркестру Євгена Станковича «Ave, Maria». Продовживши релігійну лінію концерту, поема додатково відкрила новий його філософський сенс. Твір програмний тільки своєю кодовою назвою, але у ньому, завдяки вдумливому прочитанню диригента й виконавців, із трепетом можна віднайти переламні етапи життя Богородиці – і народження Месії, і його муки, стражденний хід і трагічний час Розп’яття. Ритмоінтонація дзвоновості у виконанні маримби, вібрафона та арфи (що, як відомо, є нащадком псалтеріума, а він, у свою чергу, був інструментом царя Давида, з роду якого походила Марія) сповнювала звукопростір колористичними елементами.

Іван Тараненко, який за день перед концертом-закриттям зі своїм MUZCLUB’ом зачаровував джазовими «провокаціями» у Будинку звукозапису, цього вечора презентував для України та світу свою «Добру музику» для сопрано та оркестру на вірші Софії Майданської. Варто зазначити, що співпраця автора з диригентом Ніколя Фаріном уже стала традиційною. Уперше маестро був задіяний у проекті «Requiem-2Mozart», представленому у Львові й Києві, де Тараненко також брав участь як менеджер. До того ж, вірші Софії Майданської – унікальне явище української поезії, і вони теж не вперше фігурують у творчості композитора.

Цей твір автор присвятив світлій пам’яті батьків, але добра згадка про дитинство, рідну колискову й тепло справжнього дому одразу зринають в уяві кожної людини. Власне, можна стверджувати, що фестиваль об’єднує усіх добрих друзів музики і (друга теза) однаково сильні та абсолютно протилежні сфери творчості Івана Тараненка: академічну та джазову.

Станіслав Крупович, товариш Тараненка, польський композитор про свій твір, що завершував другий відділ концерту, «Machinae coelestes / Небесні машини» (2013) для сопрано, хору, оркестру та комп’ютерів, каже так: «Усі рухомі об’єкти генерують акустичну хвилю. Коли вони не рухаються надто повільно або швидко, ми можемо почути звук. Якщо це гармонічний (періодичний) рух, ми чуємо певні ладові ступені. Вісім планет Сонячної системи генерують шістнадцять періодичних акустичних хвиль, по дві кожна, які є результатом їхніх обертів навколо власних осей і Сонця. На жаль, планети рухаються надто повільно, щоб ці гіпотетичні звуки потрапили в діапазон частот, чутних людському вуху. Проте якщо ми перенесемо їх на двадцять-тридцять октав вище...»

У композиції Крупович використовує три тексти, пов’язані з науковими публікаціями Яна Хевеліуша: повна назва «Machinae coelestes pars posteriori», епіграф його трактату «Selenographia», запозичений із Книги Ісаї, та епіграф на титульній сторінці «Epistolae II» – двох листів Яна Хевеліуша. Прийнявши принцип, згідно з яким кожна голосна у тексті передбачає власний акорд, побудований із їхніх формантів, Крупович створив гармонічну систему, яка використовується у хорових частинах, що супроводжують соло сопрано Магдалени Шостак.

В електроакустичному шарі твору застосовано певні модулі, що входять до програмного забезпечення «Waveblocks», написаного його учнем, композитором Марчином Рупочинським мовою «MAX». Композиція «Machinae coelestes» була замовлена Центром космічних досліджень Польської академії наук і фестивалем «Варшавська осінь», щоб відзначити розміщення на земній орбіті Хевеліуша, першого польського супутника, названого на честь великого польського астронома.

Прем’єра твору відбулася під час фестивалю «Варшавська осінь» у 2013 році. Однак під час української прем’єри – можна списувати це на втому після тижневого нестримного відвідування «Київ Музик Фесту» – багато слухачів виходили з залу. Втім можна уявити і такий варіант: оскільки форма твору полягала в зіставленні епізодів «машинних» і «людських», співаних і зіграних в особливому акустичному просторі постійного чергування, це таки мало вплив на сприйняття музики.

І насамкінець, але не на прощання, адже після концерту 5 жовтня на відвідувачів фесту чекала ще гранд-кода – два дні захопливих імпрез, треба сміливо підсумувати: доброї музики забагато не буває! Добра вона завдяки чуйним і палким слухачам, відповідальним і мотивованим виконавцям, філософськи налаштованим диригентам і натхненним, вигадливим композиторам, – точнісінько як на концерті-закритті.

До нових зустрічей!

Дзвенислава САФ’ЯН