Художні колективи Українського радіо: долучаймося до європейських цінностей!
Заслужений академічний симфонічний оркестр Українського радіо мав задоволення виступати перед італійською публікою під час минулих новорічних свят
Узагалі цьогорічні італійські розважальні програми симфонічного оркестру Українського радіо для пересічних українців мабуть перебувають у загадковому трансцендентному вимірі... Читати далі "інтернет журнал Музика"
Адже слухати у тих концертах «Картинки з виставки» Модеста Мусоргського чи Віолончельну рапсодію Арама Хачатуряна – начебто нонсенс! Поза тим, у святковому турне оркестру прозвучали фортепіанні концерти Людвіга ван Бетховена, Сергія Рахманінова, скрипковий концерт Йоганнеса Брамса, увертюри з опер Джоаккіно Россіні, Михайла Глинки, Франца фон Зуппе, сюїти за мотивами опер Жоржа Бізе, балетів Петра Чайковського тощо.
Український колектив під орудою народного артиста України Володимира Шейка частував жителів італійських міст східного та західного узбережжя Апеннінського півострова і тих, що знаходяться у його центральній гірській частині, вишуканими класичними програмами. 4 січня 2016 року «La gazzeta del mezzogiorno» міста Барі у своїх дифірамбах «смакувала» програму маестро Шейка – увертюра «Егмонт», Симфонія № 5, вдаючись до прискіпливого аналізу виконавських аспектів бетховенського Концерту для фортепіано з оркестром № 5 («Імператор»), захоплено констатувала «далекоглядність маестро», який «на біс» виконав ще й марш Радецького Йоганна Штрауса, та вихваляла італійську піаністку Сабріну Ланці, котра наостанок запропонувала слухачам джазову імпровізацію, чим, власне, і представила єдиний некласичний номер програми.
Націленість італійської публіки на шедеври світової музичної культури легко пояснити понад двома тисячоліттями культурної еволюції Апеннін.
Проте, якщо придивитись до культурних процесів повоєнної Польщі, яка у ХІХ–ХХ століттях ходила тими самими історичними стежками, що й Україна, але, починаючи з 1960-х, переживає небувале піднесення у літературі та мистецтві, стає боляче за безмежно багату українську музичну культуру, в якій зо дня в день гору бере психологія «попси» і, що прикро, – попси російської!
До речі, перед самим Різдвом, у грудні минулого року, Академічний хор Українського радіо разом із Чернігівським симфонічним оркестром успішно дав у Польщі 5 концертів, запропонувавши польським любителям музики Дев’яту симфонію Людвіга ван Бетховена та кантату «Карміна бурана» Карла Орфа.
Залишимо поза дискусією європейські естетичні категорії, повернімося обличчям до країн Північної Африки. Уже третій рік поспіль там із тріумфом виступає оркестр Українського радіо. Алжир упродовж останніх років ініціює численні міжнародні фестивалі класичної музики, залучаючи найкращі оркестрові колективи Азії, Європи та країн Середземномор’я. Як виявляється, алжирська публіка не менш вибаглива за італійську – в репертуарі українських музикантів, які разом із солістами Національної опери України у січні мандрували північно-африканським узбережжям, арії з опер Моцарта, Россіні, Верді, Бізе, Пуччіні, Чайковського, неаполітанські пісні й насамкінець – важка артилерія: Другий фортепіанний концерт Ліста.
Оркестр народної і популярної музики
І куди б не подалися українські артисти, скрізь відчувається непідробна зацікавленість культурними процесами з боку ЗМІ та особливо телебачення, яке традиційно не залишається осторонь різнобарвного культурного життя, повсякчасно бере інтерв’ю в українських музикантів, залучає їх до участі у теледебатах, телепередачах тощо.
На противагу іноземним, зокрема іспанським, італійським, а також алжирським, наші телевізійні канали, в тому числі державні, майже без винятку по самі вуха зав’язли у багні політичних баталій та олігархічної реклами, яка задля комерційного «рейтингу» підживлюється неодмінною «попсою», забуваючи, що суспільство покладає на ЗМІ виховні, естетичні функції, покликані прищеплювати українській спільноті високі художні смаки, любов до класичної та багатої національної музичної спадщини і, зрештою, до Батьківщини. Адже без повсякденного дбайливого плекання культурного рівня українства, світогляду людей, їхнього цивілізованого бачення навколишнього світу Україна ніколи не вибереться з азійського болота, у яке її завели бездарні й пожадливі політики.
Хор імені Платона Майбороди
Сьогодні існують небезпідставні побоювання, що під вивіскою реформування державного телерадіомовлення, яке здійснюється недостатньо виважено й продумано, на жертовний вівтар може бути покладено долю художніх колективів Українського радіо, які майже 90 років були й залишаються для мільйонів українців життєдайним джерелом національного відродження у сфері музичного мистецтва.
Поза тим симфонічний, народний оркестрові та хоровий колективи Українського радіо завершили зимові виступи з оптимізмом: симфонічний оркестр із монументальною програмою з творів Баха, Бетховена та Станковича прилучився до серії концертів, присвячених 100-річчю від дня народження видатного українського музиканта і педагога Оксани Холодної; Академічний хор імені Платона Майбороди вишуканим фолк-концертом презентував науково-історичну монографію Тетяни Коробки «В ефірі Хор Українського радіо»; Академічний оркестр народної і популярної музики насамкінець виступив із трансляційним записом, у якому разом із солістами Національної опери України виконав покладені на музику поезії Тараса Шевченка, Лесі Українки та Івана Франка.
Колективи Українського радіо у Національній філармонії
Паралельно в художніх колективах ведеться робота, що має на меті щільно та ефективно насичувати всі канали Українського радіо класичними музичними програмами, використовуючи багатющі фондові записи й готові концертні блоки, у тому числі створені в рамках радіотелевізійного проекту «Мистецькі історії», який цьогоріч відзначатиме своє п’ятиріччя.
Долаючи перепони та життєві негаразди, якими так багате українське сьогодення, концертна робота Об’єднання «Музика» продовжує набирати оберти, забезпечуючи подальший стрімкий розвиток не тільки окреслених напрямків, але й телевізійного сегмента просвітницької діяльності.
Юрій ВАСИЛЕНКО, заслужений діяч мистецтв України
Фото Юрія ПРИЯЦЕЛЮКА й Андре ДОНГІ
